Різноманітність мохів (на допомогу учням 6 класу під час карантину)

Теорія:

Розглянемо деякі з видів мохів, які найбільш часто зустрічаються.

Печінкові мохи

Маршанція звичайна належить до печінкових мохів. Її слань становить кілька сантиметрів у довжину і ширину. Стебла і листя у маршанції немає. Функцію коренів виконують ризоїди. На слані знаходяться круглі утворення (А), у яких розвиваються чоловічі статеві клітини, і схожі на квіточки вирости, в яких утворюються жіночі статеві клітини (В).

Листостеблові мохи

Мох зозулін льон належить до листостеблових мохів.

У його листі (1), так само як і у інших рослин, відбувається фотосинтез — утворюються поживні речовини. У вологу погоду листя розправляються, щоб набрати вологу з повітря, в суху погоду листя згортаються і притискаються до стебла, щоб зменшити випаровування води.

У зузуліного льону є жіночі і чоловічі рослини. На верхівці жіночої рослини (3), на довгій ніжці (2) розвивається покрита ковпачком коробочка — спорангій (4). У спорангії утворюються спори. У суху погоду ковпачок скидається і спори розсіюються. Спора проростає у вологому ґрунті. З неї розвивається гілкується нитка, схожа на нитчату водорость, на якій утворюються бруньки, дають початок новим чоловічим і жіночим рослинам зузуліного льону.

Сфагнум — представник білих мохів. На відміну від зелених мохів, він не має ризоїдів. Це рослина з дуже розгалуженим стеблом. Стебло (2) і гілочки (3) покриті дрібними світло-зеленими лускатими листям.
Кожний лист складається з одного шару клітин двох типів: вузькі зелених (із хлоропластами, в яких відбувається фотосинтез) і більш великих, мертвих прозорих повітроносних клітин, із зруйнованої цитоплазмою, до яких можуть надходити повітря або вода.
Мертві клітини можуть поглинати води у 20-25 разів більше своєї маси і довго її утримувати, та поступово віддавати живим клітинам.

  

Сфагнум також розмножуються за допомогою спор, які дозрівають у спорангії (1).